Українська мова і література, число 16 (80), 1998 рік
(стор. 2-3)
СЛОВО І МОВНА КУЛЬТУРА.
ДІЄСЛОВА ЗВОРОТНОЇ ДІЇ
Варуна-Мітра
Від редакції:
Пропонована стаття – не „керівництво до дії”, не виклад офіційних норм стилістики, а власна думка людини, що вболіває за чистоту і красу висловлювання української мови. Сторінки газети залишаються відкритими для обговорення стилістичних питань.
Потужна сила впливу слова загальновідома: єдине слово здатне зробити людину щасливою або нещасною, єдиним словом людину можна розвеселити або розгнівити, словом можна проклясти або прославити і, нарешті, саме словом ми виховуємо своїх дітей. Тому цілком очевидно, що вражаюча сила слова вимагає і відповідного ставлення до самої мови. Якщо мова людини становитиме лише набір слів, які впорядковані в умовно зрозумілі речення, то такими ж умовно правильними будуть думки людини, її світосприйняття та ставлення до інших людей і до навколишнього середовища. Власне все це ми й спостерігаємо зараз: занепад мовної культури призводить до духовного та морального здичавіння українського суспільства. Вихід із цієї надто критичної ситуації можливий лише за наявності державної програми відродження мовної й загальної культури українського громадянина. Саме це засвідчує світова історія: вихід будь-якої нації з економічної прірви (в якій Україна й перебуває зараз) відбувався лише на ґрунті розквіту національної самосвідомості й загальнокультурного рівня народу. За цілковитої відсутності державної програми національного відродження надто важко патріотам-мовознавцям ламати нав’язані колишньою системою жаргони і відновлювати правильні форми рідного слова. Але це необхідно робити, інакше прірва між реальним світом і його сприйняттям буде ще більше поглиблюватись.
У цій замітці я хотів би привернути увагу читачів до так званих дієслів зворотної дії. Цю проблему підіймав Володимир Романець (на жаль, уже покійний), що тривалий час працював в українській службі радіо Бі-Бі-Сі. Згадані дієслова створюють додаванням до дієслова закінчень –сь або –ся. Наприклад: я вдягаюсь, діти розважаються, хлопчик гойдається та ін. Сучасна форма цих дієслів є скороченою (спрощеною) формою від дуже давньої форми народної вимови. У сиву давнину, ще до Київської Русі, наведені приклади мали б вигляд: я вдягаю себе, діти розважають себе, хлопчик гойдає себе. У цих прикладах ми помічаємо зворотну дію дієслів вдягати, розважати, гойдати; тобто, дія цих слів спрямована безпосередньо на той самий об’єкт, що створює дію. На жаль, підручники й посібники з української мови навіть і не згадують ні про самі дієслова зворотної дії, ні про правила їхнього вживання.
Розглянемо типові помилки вживання дієслів зворотної дії. Наведені нижче приклади неправильного використання цих дієслів узяті мною з книжок, журналів, радіо- і телевізійних передач (конкретні назви каналів, служб, студій і т.д. не вказую – немає потреби, всі вони мають типові помилки). Почнемо зі слів „вибачатись”, „вибачатися”. Дуже часто можна почути: „Я вибачаюсь”, „Вам треба вибачитись”. Такі форми запису або вимови означають, що людина, стоячи перед іншою, просить сама у себе пробачення: „Вибачаю себе”. Суцільне безглуздя! Очевидно, єдино правильними формами є: прошу вашого вибачення, вибачте, вам потрібно попросити пробачення тощо.
Дуже поширеним є слово „розібратись”. Наприклад, можна почути таке: „З цією проблемою потрібно розібратись”, „Не розібрався в ситуації”, „Нам з вами треба розібратись”. Такі висловлювання за змістом є суцільним дикунством, адже синонімом до слова розібратись є слово роздягтись. Справді, розібратись означає розібрати себе, тобто роздягтись (роздягнути себе). Три наведених приклади українською можна подати так: цю проблему потрібно дослідити; не зорієнтувався в ситуації (тобто, не зорієнтував себе); нам з вами потрібно все з’ясувати (Але ж ніяк не роздягтись!). Були й такі вислови: „Йому сподобалось”, „Не подобається мені цей тип”, „Я маю помститися”, „Нащо закуповуватися
на цілий тиждень” та подібні. Очевидно, наведені вирази українською мали б виглядати так: йому це до вподоби; до вподоби мені цей тип; я прагну помсти; нащо скуповувати все на цілий тиждень.
Часто говорять, що певна річ кидається в очі, хоча насправді вона лише западає в око. Закінчуючи передачу, ведучі постійно кажуть: „На цьому ми прощаємося з вами”, тобто вони прощають себе з нами. Цілковита нісенітниця! Чому б ведучим не говорити українською? Наприклад: передачу закінчено, до побачення (до зустрічі, всього найкращого, бувайте здорові, добраніч та ін.).
На жаль, ось таке „сякання” дедалі поширюється в нашому суспільстві. Можна почути, як батьки говорять дитині: „Попрощайся з тим-то”. Знову ж таки помилка, достатньо просто дитину попросити аби вона сказала: „До побачення”. Дитина каже татові, що собака „кусається”. Та ні, собака не кусає себе! Дитина мала б говорити про те, що собака злий, собака кусючий, собака кусає або може вкусити. Чоловік мовить дружині: „Не сварися на мене”, хоча він мав би сказати: „Не свари мене, люба”. Набувають поширення вирази „торкнемося проблеми”, „візьмемося за вивчення (нового матеріалу)”, „дотримуватись закону”. Але чому просто не казати українською про розгляд проблеми, про вивчення (або перехід до) нового матеріалу, про те, що треба триматися в рамках закону. В оповіданні натрапляємо на вираз: „вогню не вдасться захопити село”, хоча письменниці треба було б написати, що вогонь не зможе (не здатен) захопити село. Типовим для почесних грамот і дипломів є написання: „Цією грамотою (дипломом) нагороджується ...” Але нагороджуваний сам себе нагородити не може. Його нагороджують інші, тому так і треба писати: „Цією грамотою нагороджено ...” У метрополітені можна почути оголошення: „Забороняється ставати за обмежувальну лінію”, але мало б лунати: „Заборонено ставати ...”
Постійно чуємо: „Молюсь за дітей”, „Молитися за Україну”; навіть у пісні співають: „...молилася за тебе ..” Але ж цілком очевидно, що не себе молити треба за своїх дітей, за Україну і т.д. У сфері духовного життя потрібно бути особливо зібраним і уважним. Тому потрібно вживати виключно правильні вирази, як: молити Бога, скласти молитву (Богові), нести молитву (до Бога), піти до храму на молитву, молю Бога за дітей тощо.
Є складні випадки, коли тільки в залежності від контексту можна визначити, коли потрібно вживати дієслово в прямій чи зворотній дії. Наприклад, „двері зачиняються”. Зрозуміло, що самі себе вони не зачиняють. Але це цілком правильний вираз і кожен з нас неодноразово спостерігав явище зачинення дверей, не цікавлячись сторонньою причиною, що призводить до цього. Чи правильно ми говоримо, запитуючи, наприклад, „Як називається те місто, з якого ви щойно повернулись?” „Воно називається Атланта”. Очевидно, що тут дієслово називається (називає себе) вжито слушно, оскільки місто заселене людьми, мешканці міста складають живе місто, яке саме себе й називає Атлантом. Але в інших випадках, як наприклад: „Ці комахи називаються мурашками” та „Цей костюм називається вогнестійкий” використання дієслова в зворотній формі є помилкове. В цих двох випадках потрібно говорити, що комахи названі (було названо) мурашками, костюм названо вогнестійким (костюм має назву вогнестійкий).
Зупинимося на слові „займатися”. Це – надзвичайно поширене слово-паразит, яке використовують зараз зовсім не за прямим його значенням. Що означає „займати”? Це слово може виступити у значеннях: чіпати, торкати, бити, захопити (наприклад, захопити місцевість). Ось це останнє значення прояснює утворення дієслова зворотної дії займатися. Справді, з давніх-давен словом „займатися” характеризували ситуацію самознищення об’єкта, тобто, його спалах і зайняття вогнем. Отже, словосполучення спалахувати вогнем є єдиним синонімом до слова займатись. Наприклад, зайнялася копиця сіна, зайнявся хліб. В інших значеннях дієслово зайнявся в українській мові не вживають. Натомість з усіх усюд лунає запитання: „Чим ви займаєтесь?” На нього можна почути безліч відповідей: 1) „Відпочиваю в ліжку”; 2) „Пишу лист”; 3) „Розмовляю по телефону”; 4) „Навчаюсь в інституті”; 5) „Працюю в цеху” тощо. Але до кожної з цих відповідей можна поставити конкретне запитання [чим ви зайняті?, що робите?, чим захоплюєтесь? та ін.]. На поставлене ж вище запитання можна дати лише одну відповідь: „Спалахую вогнем”. Та в такій ситуації людині вже не до відповіді... Увійшло це горе-слово і до численних словників.
Як перевірити себе, чи правильно ми використовуємо дієслово зворотної дії? Для цього потрібно просто розвинути скорочену форму дієслова в повну форму. Так, наприклад, на плакаті „Діти, не грайтеся з вогнем!” повна форма дієслова має вид: „грайте себе”. Таким чином, тут зроблено помилку; правильний напис повинен виглядати так: „Діти, не грайте з вогнем!”
Маю надію, що дана замітка посприяє поліпшенню мовлення шановних читачів.
(В оформленні статті використані малюнки І. Козія)
